fbpx

Комунікація в умовах страху та стресу: спілкування на службі

Від комунікативних навичок залежить багато. На війні – особливо. І це не про «правильно зрозуміти наказ», а про налагодження спілкування у малознайомому колективі, там, де існують правила над правилами і, звісно, багато стресів. Комунікація в умовах страху й стресу полягає у знанні простих законів спілкування й в усвідомленому виконанні алгоритмів. Ці знання й алгоритми ми опрацювали і сконцентрували у нашій лекції-дослідженні .

Радикальне прийняття

Відчуття контролю – це досить важливо для нашого психічного добробуту. Для людської психіки вкрай неприємним є відчуття невизначеності. Коли цієї невизначеності трохи, то ми справляємось, коли ж невизначеність у питаннях життя та здоров’я і планування зводиться до кількох годин – це забагато. І коли її забагато, то ми починаємо чіплятись за речі, що поза нашим контролем, і тут починаються проблеми.

Діалектично-поведінкова терапія (М. Ліннхан)

Спроби змінити те, що ви не можете контролювати, призводять до страждань. Ви витрачаєте час та енергію, коли намагаєтеся змінити речі, які неможливо змінити. Радикальне прийняття означає прийняття того, що ви не можете змінити, щоб мати змогу витрачати свій час і енергію на те, що ви можете змінити.

Стоїки вважали, що потрібно зосереджуватися на тому, що ми можемо контролювати (свої думки, реакції, бажання), і відпускати те, що поза нашим впливом (обставини, думки інших і т.д.): «Боже, дай мені спокою прийняти те, що я не можу змінити, мужності змінити те, що можу, і мудрості, відрізнити одне від іншого».

І це не є схваленням ситуації, слабкістю, поразкою, пасивністю… Таке прийняття допомагає спрямувати енергію на те, що ми можемо змінити, замість витрачати її на опір тому, що не піддається нашому контролю. І нам потрібно робити цей вибір знову і знову.  

Спілкування в умовах страху та стресу

Адаптація до служби у війську – величезний виклик, тому що для мобілізованого відразу майже все змінюється: життєві обставини, правила, розклад життя і, головне, умови, цілі та принципи взаємодії з людьми. Наступним викликом стають ситуації, пов’язані з потребою працювати в команді з дуже різними людьми, зберігаючи з ними зв’язок і взаєморозуміння попри значні загрози та сильні емоції, а також із необхідністю ухвалювати рішення і діяти цілеспрямовано в умовах невизначеності.

Зміни, які потребують адаптації:

  1. Втрата соціальних зав’язків.

Тому буде корисною навичка орієнтуватися в новому середовищі, знайомитися з новими людьми й адаптуватися під нові обставини. Є багато невизначеності, тому не намагатися з’ясувати та контролювати те, що з’ясувати й контролювати неможливо, натомість зосередитись на тому, що можна передбачити і на що впливати.

  • Тривожність – наслідок невизначеності.

Тому потрібно прояснювати обставини, завдання, наслідки, загрози. Коли людина з’ясовує загрози – приходять страх і відповідальність. І, якщо до них адаптуватись, то вони допомагають виживати та справлятися самим і допомагати тим, хто поруч.

  • Розбіжності.

Необхідність працювати в команді з дуже різними людьми вимагає навички вміти стримувати сильні емоції та знати способи опановувати їх. Одним із таких способів є, наприклад, жарти.

  • Навчання.

Треба буде вивчати багато нового й вивчати відповідально. Слід з’ясувати для себе, у яких ситуаціях ці знання можуть врятувати життя вам або вашим побратимам, і нагадувати це собі, коли мотивація знижується. Знайдіть собі наставників.

Ще одне важливе завдання – створювати довіру, навчитися довіряти і заслужити їхню довіру. Зі своїми треба бути відвертими і щиро визнавати помилки, недоліки, слабкості – це викликає повагу і довіру.

Ключові орієнтири, які допомагають ухвалювати правильні рішення – соціалізація і спеціалізація.

Соціалізація – це наявність стосунків різної якості. Чим більше у вас людей, до яких ви можете звернутися, щось запропонувати, попросити допомоги чи поради, тим більша ваша соціалізація.

Люди – це все, що у вас є на війні. І вони ніколи не будуть цілком відповідати вашим очікуванням. Але саме ці люди – це все, що у вас є. Саме з ними ви маєте бути однією командою, друзями, побратимами, тими, хто допомагає та страхує один одного, тими, хто разом буде знищувати ворога, виживати та перемагати. Кожного разу, коли ви докладаєте зусиль, щоб налаштовувати нові чи покращувати давні стосунки, ви стаєте сильнішими, спокійнішими, впевненішими та автоматично допомагаєте іншим.

В армії, найближчі люди які у вас є, – це побратими. Та, щоб зблизитися, треба більше знати один про одного. Універсальний спосіб побудувати особисті стосунки – розповідати й розпитувати про особисте. Говоріть коротко, слухайте довго.

Спеціалізація – робота та розвиток. Це чітко визначені межі функцій та обов’язків, які дають людині можливість підвищувати власну компетентність і цінність для колективу. Чим чіткіша ваша спеціалізація, тим більше до вас довіри (наприклад, кухар і піхотинець, борщ і читання мапи).

Той, хто не намагається справлятись, не має поваги. Той, хто намагається бути кращим в усьому, не справляється ні з чим. Треба зосередитися і вдосконалюватися в чомусь конкретному, щоб можна було сказати побратимам, чим конкретно ви їм можете бути корисним. Ваша спеціалізація може не завжди вам подобатись, проте якщо це підвищує цінність для інших, то це має бути виконане, зроблене, вивчене, натреноване.

Ключові принципи для посилення спеціалізації та соціалізації:

  • У стресі добрі стосунки покращуються, а погані погіршуються.

Тому важливо налагодити добрі стосунки до того, як ви опинилися у стресі.

  • У стресі люди роблять те, що вивчено до автоматизму.

Тому потрібно важливі навички натренувати заздалегідь.

Дійте. Бездіяльність у загрозливих обставинах створює відчуття безсилля. А відчуття безсилля призводить до психологічної травматизації і заважає ефективно діяти та адаптуватися. Тому в надмірно емоційних ситуаціях треба діяти. Не знаєте, що можна зробити в межах своїх обов’язків або для себе, то робіть щось для інших.

Універсальний алгоритм посилення соціалізації та спеціалізації:

  • Поділитися компетенцією.

Визначеність – це цінність у армії. Коли ви даєте щось цінне іншим, ви показуєте, що ви свій. Це може бути інформація, ваші фахові знання, інформація про вас.

  • Визнати нестачу компетенції.

У цивільному житті ви могли приховувати власні недоліки й відсутність вмінь, але в армії потрібно бути зрозумілим, щоб побратими знали, на що можна розраховувати, а на що – ні. Коли ви визнаєте власні вади, обмеження та недоліки, якщо даєте зрозуміти, що вам складно, у людей з’являється можливість вам допомогти (різі стани в бою).

  • Запитати.

Якщо ви визнали власні обмеження та зрозуміли, яка інформація вам потрібна, спробуйте про це запитати.

  • Слухати.

Не соромтеся перепитувати. І якщо ви слухаєте уважно, намагаєтеся зрозуміти та навчитися, то це також будує стосунки.

  • Коли складно визнати складність уголос.

В армії рятує комунікацію і стосунки той, хто першим це визнає в голос (я натер ноги, я помилився, мені страшно, я без сил, я не знаю). Як тільки озвучите свою складність, то інші зрозуміють що відбувається, і зможуть допомогти.

На війні страшно всім і страшно часто. Можна собі нагадувати: нічого незвичайного, я знаю що робити, ситуація стандартна. Звичні дії повертають відчуття контролю і знижують страх. Якщо не знаєш, що робити, роби те, що знаєш. Якщо ж важко подолати страх, то про це точно з кимось треба поговорити. Краще з тим, хто вже зміг впоратися зі страхом (побратим, капелан, психолог, командир).

Як допомогти побратиму?

«Ти сюди прийшов не для того, щоб загинути, а щоб захистити важливих для тебе людей і повернутися!»

Не ізолюйте людину, побудьте з нею. Ваш спокій і спокійне ставлення до того, що відбувається, допоможе заспокоїтися швидше. Запитайте: «Як ти зараз? Чи правильно я розумію, що…?».

Люди можуть панікувати, істерити, брехати, провокувати, та варто спробувати допомогти, оскільки у вас спільне бажання вижити. І це – привід домовлятися: «Друже, я хочу вижити так само, як і ти. Давай домовлятися».

Загальне правило допомоги: коли вам важко, подумайте, кому гірше, кому ви можете допомогти. Залучайте їх до чогось конструктивного, але простого, до якоїсь допомоги. Також варто нагадувати побратиму про те, заради чого варто жити і справлятись (рідні, мрія).

Як допомогти собі?

Погані речі трапляються. І тоді вас може «накрити» відчай. Ви маєте на це право, та відчаю треба дати час. Дайте йому 5-10 хвилин, а якщо часу немає, то дайте йому 5 секунд. Побудьте у ньому. Але потім треба діяти. Потім, коли матимете вільний час, можете побути в ньому довше.

Накази не обговорюються, але варто уточнити деталі. Це допоможе узгодити дії та ефективніше виконати завдання.

Після бою варто аналізувати отриманий досвід, визнати події, що сталися, і власні відчуття (це було страшно, це було складно, наслідки важко прийняти).

Впоратися зі страхом можна тільки одним способом – визнати його та діяти. Орієнтири – це спеціалізація та соціалізація.

Ви маєте піклуватися про себе, тому наповнюйте маленькими радощами кожен день (їжа, напій, читання, музика), усе те, що для вас має сенс і дороге.

Як Ви, командире?

Будь-яка спільна робота на результат має два варіанти. Перший – коли людина вимагає. У цьому випадку вона очікує, що завдання буде робитися через спротив. Скоріше за все, воно не буде виконане або буде виконане з помилками.

Відповідно, людина, яка ставить завдання через вимоги, уже заздалегідь буде побоюватися результатів і готуватися до суперечок. Її взаємодії відбуватимуться як боротьба, а не як співпраця. Такі відносини поступово виснажують усіх причетних.

Інший варіант, коли ви залучаєте людину до своєї справи і просите або надаєте наказ про те, що людині точно під силу. Якщо допомога посильна, а загальна відповідальність залишається у вас, то люди ніколи не відмовляються.

Коли людина залучена до вашої справи, ви можете спокійно покладатися на людину, керувати своїм результатом і добре ставитися до тих, із ким працюєте.

Однак, щоб другий варіант спрацював, потрібно мати збудовані довірчі стосунки, у яких люди готові залучатися до ваших справ. Для цього потрібно бути в контакті з побратимами, мати добре ставлення до інших і від інших, докладати зусиль, щоб люди цінували стосунки з вами і хотіли працювати разом.

Для досягнення таких умов варто:

  • Розповідати про себе і свої мотиви.

Це робить вас передбачуваними. Якщо давати обіцянки, то такі, які ви точно виконаєте (я посиджу з вами хвилин 10, відпочину і піду далі працювати).

  • Допомагати.

Це робить вас цінними і показує ваше добре ставлення, а ще, допомога згуртовує.

  • Слухати, не сперечаючись, щоб людина почула, що ви її розумієте.

Вислуховувати проблеми інших зазвичай напружує, але, якщо ви знаєте, чого саме потребує людина саме зараз, ваша допомога точно буде більш цінною.

  • Щиро дякувати, щоб люди знали, що ви цінуєте їхню участь (дякую за підтримку, їжу, настрій).

Війна – це робота, головний аспект якої непередбачуваність. Справа кожного бійця чи командира – долати цю непередбачуваність через планування свого життя, планування бою. Давати таку визначеність своїм – це необхідність. Коли ви обмінюєтесь такою інформацією, ви також обмінюєтесь сигналами «я свій».

Якщо боєць чогось не вміє, йому треба це або пояснити, або показати. Наприклад, дати можливість виконати наказ разом із досвідченою у цій справі людиною. Краще і те, й інше.

Правильно давати накази так, щоб людина зрозуміла, чого конкретно ви від неї хочете, і щоб потім вона могла чітко зрозуміти, впоралася вона чи ні.

Усі хочуть робити свою роботу добре й заслужити своє власне схвалення (я молодець!), а також схвалення свого командира (ти молодець, солдате!). Нечіткий наказ вбиває цю мотивацію, і робота йде через спротив та конфлікт.

Усім, хто розгублений, слід давати наставників. Усім, хто сперечається, слід дати персональну справу, обов’язок. Якщо впорається, відзначити подякою, висловити повагу та визнати його цінність. Якщо не впорається, дати або наставника або простіше завдання.

Якщо ви самі розгублені, слід шукати собі наставника. Якщо ви самі впевнені, слід брати на себе зобов’язання. Побратими оцінять.

Що означають емоції?

Роздратування – це реакція на потребу в увазі. Якщо приділити людині концентровану увагу принаймні на хвилинку і допомогти їй або залучити її до спільної справи, то тиск на вас зникне, і вам стане легше робити свою справу.

Гнів – це реакція на потребу в повазі. У критичній ситуації, коли немає часу, ви можете сказати: «Ти нам потрібен. Нам без тебе не впоратися!». Коли час є, теж можна почати з цього, а далі уважно вислухати думки людини, подивитися на події її очима. Це поверне людині почуття поваги і самоповаги та «вимкне» протистояння.

Насправді, це універсальна порада щодо будь-яких конфліктів серед своїх. Якщо ви разом, то джерело всіх конфліктів – нерозуміння потреб і обставин інших. Щойно це вдається з’ясувати, завжди знаходиться готове рішення.

Образа – це реакція на потребу в гідності. Випадок з образами – найскладніший. Справа в тому, що образу ми відчуваємо тоді, коли людина порушує свої обіцянки. Зазвичай це відбувається, коли вона вже ображена, і з її боку це спроба «помститися». Тобто спочатку людина за щось ображається на вас (цілком можливо, що помилково), потім неусвідомлено (або усвідомлено) намагається відновити рівновагу і для цього порушує ваші плани та завдає вам шкоди.

У цій ситуації неважливо, чия правда. У будь-якому разі відновити добре ставлення можна тільки після того, коли хтось вибачиться. Якщо це будете ви, ваш партнер точно буде вам вдячний, і це точно добре вплине на ваші стосунки.

Як бути впевненим командиром?

Часто буває складно наполягти на своїй думці або взагалі її сформувати. Іноді ситуація ускладнюється тим, що в підрозділі є люди з більшим досвідом або старші за віком.

Також буває складно вимагати від підлеглих зробити роботу, яка їм не подобається. Коли вони висловлюють думку, що ця робота зайва, виникає спокуса з ними погодитися, а потім, якщо щось піде не за планом, перекинути відповідальність на них.

Зазвичай, такі рішення руйнують авторитет і довіру як з боку підлеглих, так і з боку керівництва. Люди знають, хто «дав слабину».

Саме добрі стосунки допоможуть вам зробити своє «експертне коло», знайти для себе людей, з якими ви будете радитися з різних питань, щоб потім приймати усвідомлені і компетентні рішення.

Принципово важливо спочатку порадитися, а потім приймати рішення, а не спочатку оголошувати рішення, а потім вислуховувати поради.

Щоб досягти результату в кризовій ситуації, варто повторити свій наказ або думку кілька разів. Цю техніку ще називають «зіпсованою платівкою». Це може виглядати як фраза: «Моє рішення <таке й таке>. Воно чітке і непохитне…Так, я зрозумів, але моє рішення <таке й таке> чітке і непохитне».

Що робити з негативом?

Буває, що це побратим, справжній герой, який починає засуджувати інших, жалітися на здоров’я, нестачу відпочинку, на своїх командирів і побратимів, але відмовляється від відпустки й будь-якої допомоги.

Буває, що це командир, який постійно перебиває підлеглих, фокусується лише на недоліках, не цікавиться станом підлеглих, їхніми думками і потребами, а накази ставить жорстко, без додаткових пояснень та обговорень.

Негативне ставлення до оточення – це наслідок виснаженості. Втомлена людина роздратована тим, що до неї багато вимог. Вимог не стільки від інших людей, скільки від самої себе. Ця людина насправді хоче все робити добре і бути всім корисною, але виснажена саме через це прагнення. Зазвичай, причина того, що людині складно регулювати свою завантаженість, – відчуття провини, яке може бути, зокрема, наслідком втрати побратимів.

Допомогти виснаженій людині може бути складно, бо в цьому стані люди схильні відмовлятися від допомоги, але спробувати варто. Переконати побратима вам допоможе прийом «зіпсована платівка», коли ви раз за разом повторюєте свою пропозицію або перераховуєте варіанти того, що ви можете зробити.

Також критично важливо, щоб ви справді ухвалили власне рішення витратити свій час і зусилля на таку допомогу, не розраховуючи на вдячність або якусь іншу користь. Нагадайте собі, як важко цій людині з її внутрішнім відчуттям провини і скажіть щось на кшталт: «Пане майоре, у мене зараз є вільний час. Скажіть будь ласка, що я зараз можу корисного зробити для вас і нашого підрозділу?», або «Друже, мені зараз нема чого робити, давай я зварю нам смачної кави?».

Будь-яка взаємодія – це боротьба і змагання або співпраця і допомога. Спочатку ви вкладаєтеся у відносини, потім відносини рятують вам життя та надають перевагу над ворогом і обставинами.

Використані джерела:

  1. Мелоді Бітті «Долаємо співзалежність»
  2. Блог психологині Богдани Валігури
  3. Волонтерський проєкт «Як ти, брате?»: «Тактична комунікація для військових» та «Як ви, командире?»

Цей матеріал створений волонтерами-дослідниками Черкаського інституту міста. Долучитися до спільноти благодійників і підтримати команду авторів-дослідників, які вивчають кращі практики міського життя та управління, а також Вісник ЧІМ, який просуває ці знання в громаді, та інші просвітницькі події та проєкти ЧІМ можна ТУТ.

Автор

Поділитися:

Facebook
Twitter
Pinterest
LinkedIn
За хештегом

Схожі публікації

Черкаси: довідник городянина 

Цей довідник допоможе вам розібратися в тому, якими способами та в яких ситуаціях ви можете взаємодіяти з органами місцевого самоврядування та підприємствами, які належать громаді міста.
Щоб спростити вам взаємодію з усіма підрозділами та установами, ми зібрали всі потрібні контакти та алгоритми реагування як для термінових екстрених ситуацій, так і для ситуацій, які не вимагають швидкого реагування, аби кожен мешканець Черкас мав їх під рукою.