Після початку повномасштабного вторгнення мовна дискусія в Україні набула нового змісту. Якщо раніше питання вибору мови часто розглядалося як сфера особистих уподобань, то сьогодні воно дедалі частіше пов’язується з питаннями національної безпеки, суспільної згуртованості та культурної стійкості.
Втім, попри ухвалення Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» у квітні 2019 року та помітне зростання частки української в медіа, освіті й публічному просторі, мовне питання досі, навіть на п’ятому році повномасштабної війни з росією, в Україні залишається одним із найбільш дискусійних. Причина полягає не лише в мовних звичках окремих людей, а й у тривалому історичному досвіді русифікації, який протягом століть формував мовний ландшафт України. Фактично сучасна дискусія точиться не навколо того, чи має право існувати українська мова, а навколо того, якою мірою суспільство готове відмовлятися від наслідків колоніальної мовної політики.
Чому мовне питання виникло саме в Україні?
Більшість сучасних європейських держав не ведуть дискусій про право державної мови на існування. Французи не сперечаються щодо французької, поляки — щодо польської, а німці — щодо німецької. Українська ситуація ж особлива через багатовікову політику обмеження української мови та просування російської як мови престижу, освіти, науки та державного управління, яку провадила росія на різних етапах свого існування. Результат такої антиукраїнської політики — формування покоління громадян, для яких українська формально була державною мовою, але фактично не завжди виступала мовою щоденного спілкування, кар’єрного зростання чи культурного споживання.
Саме тому мовне питання в Україні — наслідок колоніального впливу росії, а не природного співіснування двох рівнозначних мовних систем.
Світовий досвід: як нації повертали власну мову
Але наше мовне питання — не виняткове у світі. Подібні процеси проходили Ірландія, Мальта, країни Балтії та низка інших держав, які після здобуття незалежності прагнули відновити власну мовну суб’єктність.
Ірландський досвід особливо показовий. Попри десятиліття державної підтримки, частину позицій ірландської мови відновити не вдалося. Це демонструє важливу закономірність: що довше суспільство відкладає мовне відновлення, то складніше повернути втрачені позиції.
Водночас приклад Естонії, Латвії та Литви показує, що послідовна мовна політика здатна об’єднати суспільство у боротьбі з колоніальним впливом і у зміцненні позицій рідної мови.
Часто проросійські противники української як єдиної державної мови спекулюють темою багатомовності деяких країн, виносячи в публічну площину пропозиції переймати досвід Швейцарії та її багатомовності. Та є нюанс: швейцарської мови не існує, а українська — є.
Які аргументи для переходу на українську справді працюють
Громадські кампанії останніх років показали, що аргументи про «обов’язок» або «правильність» переходу на українську працюють значно слабше, ніж успішні кейси, пов’язані з особистим досвідом, безпекою та культурною самоідентифікацією.
Найпереконливішими сьогодні нам видаються кілька аргументів.
1. Мова — маркер політичної ідентичності
Історія демонструє, що мовна та політична ідентичності часто розвиваються паралельно. Саме тому імперські держави традиційно намагалися контролювати мовний простір підкорених народів.
Для України українська мова є одним із ключових символів політичної суб’єктності. Її використання дозволяє чітко окреслювати власну культурну та державну окремішність у світі.
2. Українська вже не потребує захисту через жалість
Ще 10-15 років тому аргументом підтримки української мови іноді називали її вразливість. Сьогодні ситуація змінилася. Українська музика збирає мільйонні аудиторії. Український дубляж регулярно визнається одним із найкращих у світі. Зростає кількість україномовних книжок, медіа, блогів, відеоігор та освітніх продуктів.Іншими словами, сучасна українська конкурує не через жалість чи обов’язок, а через якість.
3. Мова формує культурне середовище майбутніх поколінь
Кожне покоління передає дітям не лише слова, а й спосіб сприйняття світу, культурні коди та історичну пам’ять. Саме тому вибір мови в сім’ї впливає значно ширше, ніж може здаватися на перший погляд. Він визначає, які книжки читатиме дитина, який культурний простір сприйматиме як свій і з якою спільнотою себе асоціюватиме.
4. Перехід на українську не означає культурних втрат
Один із нав’язаних росіянами страхів зросійщеним українцям полягає у переконанні, що перехід на українську нібито вимагає відмови від звичного культурного середовища. Досвід останніх років показав протилежне. Українською доступні практично всі сучасні формати контенту — від науково-популярної літератури до стримінгових платформ, кіно, музики та комп’ютерних ігор. Відтак українська мова — це не обмеження, а наша з вами додаткова перевага.
Від особистого вибору до суспільної відповідальності
Німецький філософ Карл-Отто Апель у своїй концепції етики відповідальності наголошував, що людина має оцінювати власні дії не лише через особисту вигоду, а й через їхній вплив на майбутнє спільноти. Це переросло у концепт макроморалі — етики глобальної відповідальності, яка вимагає від кожної людини та спільноти усвідомлювати наслідки своїх дій для долі всього людства, збереження біосфери та інтересів майбутніх поколінь. Це про необхідність реагувати на глобальні загрози та розвиток науки. Та важливіша нам мікромораль — традиційна мораль “заповідей”, яка регулює безпосередні повсякденні взаємини між родичами, сусідами та знайомими. Тож “тотальна українізація” крізь призму етики відповідальності Апеля є макромораллю, а індивідуальне послуговування українською — мікромораллю. Українізація — запорука виживання української політичної нації. Послідовне та примусове зросійщення століттями доводило, що мовна ідентичність обов’язково переростає у політичну, а мова стає підґрунтям державництва. Втрачені або ліквідовані мовні групи швидко втрачали і запит на політичне самоусвідомлення, через що наразі спокійно уживаються в рф понад 190 етнічних груп та корінних народів, проте, державотворчих рухів в середині країни мінімальна кількість.
То що ми можемо зробити?
На рівні окремої людини це можуть бути наступні кроки:
- поступово збільшувати частку української в повсякденному спілкуванні;
- обирати україномовний контент на всіх джерелах інформації та контенту;
- підтримувати українських авторів і виробників культурного продукту;
- не боятися помилок під час переходу;
- створювати україномовне середовище у власній родині.
Для громад, установ і організацій ефективними інструментами є:
- підтримка мовних курсів;
- розвиток локальних культурних проєктів;
- створення якісного україномовного інформаційного продукту;
- популяризація успішних історій мовного переходу;
- підтримка української мови через культуру, освіту та сучасні медіа.
Що почитати про мову, ідентичність та наслідки колоніальної політики?
Мовне питання рідко існує саме по собі. Дискусії навколо мови закономірно пов’язані з питаннями історичної пам’яті, політичної суб’єктності, культурної спадщини та національної безпеки. Тим, хто хоче глибше зрозуміти причини сучасних мовних процесів в Україні, рекомендуємо
«Мова-меч. Як говорила радянська імперія», Євгенія Кузнєцова
Одна з найпомітніших українських нонфікшн-книг останніх років про мову та імперську політику. Авторка доступно пояснює, як Радянський Союз використовував російську мову не лише як засіб комунікації, а й як інструмент формування ієрархій, престижу та культурного домінування. Особливо цінна книга тим, що поєднує академічний підхід із легкою подачею, що робить складні мовні процеси зрозумілими для широкого кола читачів.
«Суржик. Між мовою і язиком» за редакцією Лариси Масенко
Збірник досліджень про феномен суржику, його походження та роль у формуванні мовної ідентичності українців. Особливо корисний для розуміння того, чому перехід на українську мову часто відбувається поступово і супроводжується змішаними мовними практиками.
«Брама Європи», Сергій Плохій
Хоча книга присвячена насамперед історії України, значна увага в ній приділяється формуванню української ідентичності, ролі мови та впливу імперських політик на розвиток українського суспільства. Допомагає побачити мовне питання в ширшому історичному контексті.
«Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ–ХХ століття», Ярослав Грицак
Праця одного з найавторитетніших українських істориків та сучасних візіонерів пояснює, як формувалася сучасна українська нація та чому мова стала одним із ключових чинників цього процесу.
«Уявлені спільноти», Бенедикт Андерсон
Класична праця з політичної науки та соціології, яка пояснює, як формуються нації та колективні ідентичності. Книга не присвячена Україні безпосередньо, проте дає інструменти для розуміння того, чому спільна мова часто стає важливим чинником суспільної згуртованості.
«Війна за реальність», Дмитро Кулеба
Книга розглядає сучасне інформаційне протистояння та боротьбу за інтерпретацію подій. Вона допомагає зрозуміти, чому питання мови сьогодні виходить за межі культури й дедалі частіше стає елементом інформаційної та безпекової політики.
Замість висновків
Так, мовне питання залишається болючим не тому, що українці сперечаються про граматику чи лексику. Тут насправді йдеться про наслідки тривалої колоніальної політики, питання національної стійкості та спільне бачення майбутнього країни.
Світовий досвід показує: нації, які зберігають власну мову, значно успішніше зберігають і власну культурну та політичну суб’єктність. Саме тому перехід на українську сьогодні дедалі частіше стає не питанням формального обов’язку, а усвідомленим вибором на користь власної ідентичності та спільного майбутнього.
