Ми звикли говорити про Черкаси як про місто парків та затишних вулиць. Але для значної частини містян – людей з інвалідністю, батьків з дитячими візками, людей старшого віку – місто виглядає зовсім інакше. Це лабіринт із високих бордюрів, «декоративних» пандусів та байдужості.
Опитування маломобільних груп населення в межах проєкту «Че Доступно» виявило критичні розриви між тим, що декларується як «доступність», і реальністю. Учасники розповідали про власний досвід пересування містом, користування громадським транспортом, доступу до громадських, соціальних та інших об’єктів, а також про випадки виникнення фізичних, інформаційних і поведінкових бар’єрів.
Портрет респондента: хто потрапляє в пастку?
Всупереч стереотипам, маломобільні люди – це не тільки люди на кріслах колісних. Серед респондентів значну частку складають батьки з дитячими візками та батьки дітей з особливими потребами.
- Активність. Більшість опитаних намагаються пересуватися містом регулярно (кілька разів на тиждень), що руйнує міф про те, що люди з інвалідністю сидять вдома. Вони хочуть бути активними, але інфраструктура працює проти них.
- Географія. Найчастіше респонденти відвідують Центр, ПЗР, Митницю та Хімселище, що робить ці райони пріоритетними для аудиту доступності.
Громадський транспорт: лотерея на колесах
Транспортна система міста отримала одну з найсуперечливіших оцінок. Хоча частина респондентів оцінює її як «здебільшого доступну», реальний досвід користування сповнений приниження.
- Фактор водія. Навіть за наявності низькопідлогового транспорту, водії часто відмовляють у посадці або не надають допомоги. Респонденти зазначають, що їм доводиться пропускати по 2–3 маршрутки, бо спеціальне місце вже зайняте або водій просто зачинив двері. Ситуація з тролейбусами набагато краща, але в періоди блекаутів їх на маршрути виходить значно менше.
- Інформаційний вакуум. Відсутність звукового дублювання зупинок робить поїздку стресовою для людей з порушеннями зору і не тільки для них.
- Криза «Інватаксі». Ситуація з соціальним таксі напружена. Респонденти прямо вказують: одна машина на все місто – це дуже мало. Більшість або не знають про послугу, або не можуть нею скористатися через складність процедури замовлення – замовлення заздалегідь.
Цитата з анкети:
«Відсутність або неробочий стан пандусів у транспорті, високі сходинки / великий зазор між тротуаром і транспортом».
Вулична інфраструктура: «свята трійця» бар’єрів
Пішохідні маршрути в Черкасах – це смуга перешкод. За даними діаграм та відповідей, виділяються три головні проблеми:
- Поганий стан покриття. 71% респондентів назвали ями, вибоїни та бруківку головною перешкодою. Це не просто незручність, це ризик перекинутися на візку або травмуватися.
- Автохами та самокати. 61,3% скаржаться на припарковані авто та електросамокати, які блокують шлях.
- Бордюри. 54,8% вказують на відсутність понижень. Навіть один високий бордюр може зробити недоступним цілий квартал.
- Нормативний хаос. 48,4% зазначають, щонавіть там, де пандуси є, вони часто занадто круті або вузькі – це «декоративна інклюзивність», яка не працює.
Окрему небезпеку становлять водостічні жолоби без сіток, в які потрапляють колеса візків та тростини незрячих.
Архітектура недоступності: ефект «формалізму»
Найбільше роздратування викликає так звана «формальна доступність».
- Небезпечні пандуси. 48,4% респондентів стверджують, що пандуси не відповідають нормам – вони занадто круті, слизькі або «рейкові», які не підходять під ширину коліс.
- Тамбури-пастки. Вузькі двері та подвійні двері-вертушки часто стають нездоланною перешкодою. Людина може зайти у перші двері і застрягти перед другими.
- Кнопки виклику – це фікція. Багато респондентів зазначають, що кнопки виклику персоналу часто не працюють, або персонал на них не реагує. «Кнопка виклику – не є елементом безбар’єрності», – справедливо зауважує один з учасників опитування.
Рейтинг доступності об’єктів на думку містян
Доступні: ТРЦ «Любава», «Depo’t», супермаркети АТБ, Делікат (деякі), ЦНАПи.
Недоступні: Окремі аптеки, малі магазини («біля дому»), деякі лікарні та поліклініки (!), заклади культури (наприклад, музеї).
Парадокс і водночас біль Черкас у тому, що найбільш недоступними об’єктами респонденти назвали саме ті установи, які мають служити громаді.
Соціальний ефект: ціна недоступності
Найстрашніший показник – це рівень упередженості. 74,2% опитаних (32,3% регулярно + 41,9% іноді) стикалися з нерозумінням або нетактовним ставленням з боку персоналу в магазинах, лікарнях чи транспорті. Це свідчить про глибоку кризу емпатії та професійної підготовки кадрів у місті.
Окрім цього недоступність має конкретну економічну та соціальну ціну для міста.
- Ізоляція. Люди змушені відмовлятися від участі у громадських заходах (60% опитаних), працевлаштування (30%) та навіть відвідування родичів і друзів.
- Втрата самостійності. Значна частина респондентів (близько 41,9%) потребують супроводу або можуть пересуватися лише на невеликі відстані.
- Відчай. Деякі коментарі звучать як вирок системі: «Не бачу сенсу [надавати пропозиції]. Роками нічого не змінюється в місті».
Шокуючий факт: дин з респондентів зазначив, що через дитину з інвалідністю не має змоги ані навчатися, ані працювати. Тож місто втрачає робочу силу через відсутність інклюзивної інфраструктури.
Висновки та вимоги громади
Учасники опитування чітко сформулювали, що потрібно змінити. І це не прохання, а вимога права на гідне життя.
- Транспортна реформа. Забезпечення 100% доступності рухомого складу та жорсткий контроль за діями водіїв (навчання, штрафи за відмову в допомозі або некоректне поводження). Навчання водіїв комунікації з маломобільними групами населення.
- Інфраструктурний аудит. Повне оновлення з’їздів на тротуарах та демонтаж «рейкових» пандусів. Краще ніякого пандуса, ніж такий, що вбиває.
- Доступні вбиральні. Створення мережі доступних громадських туалетів – це базова потреба, яка зараз ігнорується.
- Кадрові рішення. «Внести зміни в керівний склад департаменту архітектури… шляхом зміни декількох керівників… на людей з інвалідністю». Принцип «нічого для нас без нас» має стати правилом при прийомі об’єктів в експлуатацію.
- Інватаксі. Термінове збільшення автопарку служби.
Черкаси стоять на роздоріжжі. Ми можемо продовжувати імітувати доступність, встановлюючи кнопки виклику, які не працюють, або почати реальні зміни. Результати анкетування показали: люди з інвалідністю та маломобільні групи не просять особливого ставлення. Вони потребують автономності. Вони хочуть мати можливість самостійно купити хліб, випити кави, відвідати лікаря чи поїхати на роботу, не відчуваючи себе героями, що підкорюють Еверест.
Черкаси мають потенціал стати комфортним містом, але поки що доступність тут – це часто лише фасад. Поки людина на кріслі колісному не зможе самостійно, без «героїзму» і допомоги перехожих, дістатися від свого дому до лікарні чи театру – місто залишатиметься «смугою перешкод», а не містом рівних можливостей.
Дослідження проєкту «Че Доступно» проводилося у січні–лютому 2026 року, аби виявити найбільш проблемні місця, ситуації та бар’єри, з якими стикаються маломобільні групи населення у Черкасах, а також краще зрозуміти їхній повсякденний досвід користування міською інфраструктурою та послугами. Загалом у дослідженні взяли участь 62 респонденти. Збір інформації відбувався у двох форматах: 33 учасники заповнили онлайн-анкету через Google Forms, ще 29 взяли участь у неформальних інтерв’ю. До опитування та інтерв’ю залучалися представники маломобільних груп населення, зокрема люди з інвалідністю, ветерани, батьки з дитячими візками та батьки дітей з інвалідністю. Зібрані відповіді дали змогу визначити найбільш проблемні типи бар’єрів і локації в Черкасах та сформувати пропозиції щодо покращення міського середовища. Дослідження відображає досвід та оцінки його учасників і не претендує на репрезентативність для всього населення міста.
