Експерт, аналітик, комбатант, комунікаційник. Ми вже трохи звикли до появи абсолютно невідомих раніше професій і посад. Ймовірно, маємо звикати і до нового рівня фахівців — візіонерів, які займають вагому нішу в українському сьогоденні.
ВІЗІОНЕР — аналітик і стратег, здатний передбачити майбутній розвиток ринку або вплинути на нього, — пише словник сьогодні. Але хто ці люди, чим вони живуть і навіщо роблять те, що роблять?
Візія — це мрія або образ майбутнього, до якого прагне організація чи компанія. Вона виражає амбіції та стратегічні цілі, створює напрямок та спонукає до дії. Тобто, це сформоване і сформульоване кимось бачення, як має існувати щось, чим це “щось” є і як воно буде трансформуватися надалі. Цінність візії в тому, що для її формування потрібно залучити потужні інтелектуальні ресурси: це не те, що згенерує ШІ, адже вона передбачає і закладає різні сценарії, оперує на основі відомого і невідомого, але передбачуваного. Візія дає змогу створити так звану “дорожню карту” — деталізований план дій, який переходить у чіткі етапи, рекомендації, строки, зони ризику і відповідальності цілком конкретних людей і установ. Тобто, перетворюючи невідоме у передбачуваний прогноз, ми отримаємо можливість пройти шлях швидше, ефективніше, безпечніше. Якщо цей шлях проклав хороший візіонер, звісно.
Україна і візія майбутнього
Як молода держава, Україна не встигла скористатись і втілити всі візії, прокладені людьми та спільнотами, що боролись за незалежність, соборність та демократію до нашого часу. Сценаріїв розвитку України існувало десятки в кожен період її розвитку, і тут ми дуже відмінні від Китаю з його столітніми державотворчими планами, але схожі зі США, де зміна політичних сил може примусово повернути маршрут розвитку країни на 180 градусів.
Не торкаючись здобутків попередників (адже неможливо відповісти замість них зараз, як би вони пропонували діяти Україні в час повномасштабного вторгнення), ми звернемося до сучасників та оглянемо запропоновані ними пропозиції майбутнього для України, перевіримо якість прогнозування в короткі строки (адже наша історія дуже динамічна зараз) і спробуємо сформувати свій інформаційний простір так, аби частіше чути від фахівців, куди ж нам доцільно рухатись як країні.
Візіонери України активно беруть участь та організовують конференції з метою формування спільної для свого середовища тези та донесення її до влади та суспільства. На відміну від експерта-одноденки, візіонер не змінює свою риторику протягом професійного шляху, а лише доповнює та розширює її, додатково верифікує та підкріплює поглядами інших професіоналів. Інша роль — донести складні тези та концепції до населення популярною мовою, адже вміти пояснити потребу змін для звичайного громадянина — це мистецтво. Справжній лідер думок не знецінює необізнаність інших та не засуджує за це, водночас він стає дороговказом та помічником слухача в опануванні нового матеріалу.
Візіонери, обираючи тему для обговорення чи формуючи маніфест, фіксують свої думки в публікаціях, спільних виданнях або ефірах, даючи змогу ознайомитись з концентратом думок та використати їх як посилання надалі. Доступних матеріалів є безліч, але наголошуємо: в доробках візіонерів ми не побачимо матеріалів із клікбейтними заголовками. Натомість їхні публікації та конференції мають досить складні назви, це зумовлено відповідальністю спікерів перед суспільством. Тож простий пошук часто видає не справжні якісні матеріали та візії, а дешевих псевдоекспертів, кожен з яких наступного дня поширює думку, відмінну від попередньої.
Ми ж поговоримо про особистості авторитетних громадських діячів та публіцистів, представників різних сфер та деякі їхні тези, які можуть стати джерелом натхнення або об’єктом роздумів читача-ІПСОлога. Адже передусім для нас візіонери цінні тим, що руйнують ворожі наративи, вибудовують власні та прогнозують сценарії протидії загрозам, і, власне, самі загрози.
Візіонерами сьогодні є політтехнологи, політологи, економісти, публіцисти, історики, журналісти, волонтери, митці. Всі вони висловлюються в межах своїх площин компетенції, але здебільшого говорять про спільне, доповнюючи один одного в баченні новітньої України, в час війни та в повоєнний період. Лейтмотив більшості тез візіонерів — Україна потребує та йде до змін, але ці зміни потрібно детально спланувати та узгодити в часі між собою.
У цьому огляді пропонуємо перелік візіонерів, що є і як нашою особистою точкою опори, так і визнаними фахівцями у своїх професійних спільнотах.
Євген Глібовицький
Журналіст, медіаексперт
Тези: Гасло “збагачуйтесь і служіть”: підприємництво має ставати бізнесом, бізнес — капіталом. Тому потрібна реформа економічного законодавства. Адже без капіталу немає можливості працювати з культурними, аналітичними, науковими середовищами, які не працюють як бізнес. Бізнес має ставити завдання змін правил гри, адже він — частина опорної конструкції держави.
Джерела: панельна дискусія “Пошук сенсу перемоги”.
Андрій Длігач
Підприємець, науковець, громадський діяч
Тези: Україна має сфокусуватися на підтримці оборонних ініціатив, впровадженні нових бізнес-моделей, експорті, виході за межі українського ринку.
Джерела: панельна дискусія “Пошук сенсу перемоги”
Ярослав Грицак
Історик
Тези: Історія втратила значення, а реальність — безвідносна до минулого. Економіка чи громадянство не можуть змінити країну, все робиться шляхом політичних змін. Якщо зараз наше завдання — “або воювати, або допомагати тим, хто воює”, то далі має стати “або йти в політику, або допомагати тим, хто йде в політику”. Інакше не буде змін. Історія каже, що багатьом це вдалося, і причин думати, що українцям це не вдасться, немає. І цей процес підготовки політичних змін потрібно починати вже.
Важливо створити націю не як природне утворення, а як результат прагнення певної групи людей (як приклад, курди та євреї, яких донедавна не називали нацією). Риси, притаманні етнічній нації: мова, яка може визначити етнічні кордони, і права, які можуть бути набутими за принципом “права крові” (як в Стародавній Греції, де громадянами могли стати лише нащадки громадян). Інша концепція громадянства має ознаки політичної нації й ґрунтується на ідеї лояльності до держави, її називають римською, французькою, ліберальною концепцією, варіацією якої є й американська нація, коли ті, хто платять податки і служать в армії, можуть вважатись громадянами.
Джерела: лекція “Українська ідентичність ”.
Вахтанг Кебуладзе
Філософ, публіцист, перекладач
Тези: Приклад політичної нації західного зразка — Німеччина, у якій свого часу розвиток нацизму став “хворобою росту”, коли нація сепарувалась у радикальний спосіб та занадто швидко. Вже в другій половині ХХ століття, під впливом ліберальних демократій, насамперед США та Великобританії, Німеччина сформувала одну з найуспішніших сьогодні політичних націй. Невдала спроба формування політичної нації — російська федерація, де єдність народів та примусове формування для них єдиного контексту більше схоже на спільну ваду при відсутності політичної єдності.
Втім, обидва ці сценарії показують, що Україна при своїй національній негомогенності цілком може стати якісно єдиною політичною нацією. Політично націю мають об’єднати спільні цінності. В Україні це сталося, наприклад, під час Революції гідності, коли свобода стала гаслом. Водночас для росіян свобода — це загроза. І ця різниця між нами фундаментальна.
Джерело: інтерв’ю “Або Росія нас знищить, або ми станемо серйозною військовою потугою”.
Дмитро Золотухін
Громадський діяч, публіцист, ексрадник міністра з питань інформаційної політики
Тези: Гідність як межа: коли вичерпується спроможність відповідати силою на силу, дія-гідність виводить суб’єкта в інший вимір, недосяжний для опонента, у якого немає нічого окрім насильства. Цей інший вимір генерує простір гри, в якій ти сам пишеш правила. І абсолютно природно, що інші люди починають люто боятися істот, які можуть за своєю волею переписувати правила гри, бо вони так не вміють, і це породжує в них екзистенційний страх, у якому немає особливого вибору, окрім як тягнути цих наляканих у свій простір. Для українців же гідність стає точкою зростання і джерелом сили, це стає світоглядом — #укробуддизмом.
Джерела: Інститут постінформаційного суспільства.
Іван Семесюк
Художник, письменник, музикант
Тези: Українство має лицарський (шляхетський) спадок, а Україна — держава-фронтир, що межує з варварським об’єднанням. Водночас українці — дуже мирна і терпляча нація, яка органічно могла б сповідувати буддизм, хоч і українська державність похідна від армії, а архетип показа — самопроголошеного шляхтича — дуже яскраво проявився на початку повномасштабного вторгнення. Російська культура винищувала українську аристократію, тому ми маємо прогалини в передачі культурної спадщини, підмінену росіянами високу культуру та майже затерту низову — маскультуру. Щоб витіснити російський шансон та тюремно-побутову культуру, потрібні українські продукти, такі ж зрозумілі споживачу, але з проукраїнським підґрунтям та орієнтовані на еколяцію, а не деградацію. Українцям притаманна тяга до життя (лібідо), натомість росіянам — тяга до смерті (мортідо). Буття — дуже зрозуміле українцям, а небуття — мета життя росіянина.
Джерела: проєкт “Антропологія”, інтерв’ю для журналу “Локальна історія”, Іван Семесюк про лицарство та якісну пам’ять, Недільне послання Господа Недайбога до українських сенсожерів, літературні твори “Еволюція або Смерть, або Пригоди павіана Томаса” та “Фаршутка”, Іван Семесюк: “З часів Майдану суспільство вибудовує комунікацію на рівні свій-чужий”.
Володимир В’ятрович
Очільник Українського інституту національної пам’яті у 2014–2019 роках, кандидат історичних наук, народний депутат
Тези: Зафіксувавши себе як держава в 1991 році, Україна суттєво вплинула на історичну риторику сусідів, адже почала додавати власні контексти. Українці мали свій погляд на історію, значущість, націю, свободу, який наповну зазвучав з набуттям незалежності. Водночас історії країн-сусідів почали зазнавати змін, ми стали каталізатором перегляду багатьох віх розвитку європейських націй, Україна сформувалась вже одразу як держава політичної нації, а не етнічної, бо цей крок ми пройшли набагато раніше за європейські країни. Передовий досвід українців зробив нашу державу фронтиром з менш розвиненою частиною Євразії — російською, а культурний розлом географічно співпав зараз із лінією бойового зіткнення. Українці відкривають очі сучасним убезпеченим європейцям на поняття свободи, гідності, волі, відкривають нові інструменти впливу, такі як Майдан, озвучують проблеми безпеки та розвитку Євросоюзу та НАТО. Зараз ми — країна, що постала з епохи бездержавності, проте, це не робить нас якісно менш європейцями. Історія України та української нації в довгій перспективі — це історія не поразок, а перемоги ідей.
Джерела: Володимир В’ятрович: “Ця війна повертає нації і національну історію в порядок денний”,
Віталій Портников
Журналіст
Тези: Задля убезпечення нації необхідна ізоляція України від російськомовного контенту, адже мова стає політичним інструментом, через який росіяни в кризові моменти підсовують нам свій контекст. Довгий час російське телебачення визначало хід політичних процесів в Україні, і зараз варто докладати рішучих зусиль (як було з обмеженням російських соцмереж), аби Україна не перетворилась знову на інформаційну провінцію Росії. Держава також відповідальна за цей процес. Наслідки асиміляції українців, що відбувались раніше, як у випадках примусового переселення народів, так і добровільного заробітчанства, ми бачимо й зараз — серед переліку загиблих на “СВО” росіян разюча кількість питомо українських прізвищ. Це свідчить про втрату ідентичності української діаспори в рф, чого росіяни завжди прагнули. Приклад парадоксальної мовної ситуації ми бачили на території Курщини, де місцеве населення мало менше мовних бар’єрів з українцями, аніж з російськими “освободітєлямі”. Тож українська мова повинна бути жорсткіше захищена на рівні держави, аби російська зникла з вулиць наших міст.
Джерела: Як має виглядати український інформаційний простір після війни, Загибель діаспори: що відбулося з українцями в Росії.
Марія Берлінська
Волонтерка, громадська діячка, ініціаторка правозахисного проєкту “Невидимий батальйон”
Тези: Потенціал жінок-захисниць, справедливе визнання в професіоналізмі нарівні з чоловіками суттєво зменшили упередження до армії України, виводячи її на курс якнайдалі від радянщини. Ці зміни вклалися в загальний вектор розвитку України, який підсилився ратифікацією Стамбульської конвенції, що суттєво захищає права жінок та посилює покарання за злочини над жінками.
Необхідна боротьба з росіянами шляхом технологічного розвитку та переваги, а також за допомогою якісної інформаційної протидії. Українці мають унікальну перевагу: вони знають російську мову, розуміють ментальність ворога, їхні меми, наративи, історичні образи. Це дає Україні шанс впливати на суспільну думку всередині росії. Держава має менеджерити процеси та створити правове поле для такої діяльності, найняти та утримати спеціалістів, необхідних для таких та інших стратегій.
Джерела: Марія Берлінська про роль дронів у війні, “Масштабний кадровий голод“: Марія Берлінська про важливу проблему в армії
Тарас Чмут
Голова фонду «Повернись живим», засновник порталу «Мілітарний», ветеран російсько-української війни
Тези: ЗСУ необхідні реформи: армія має стати людиноцентричним та ефективним роботодавцем. Наразі неможливо скопіювати чужий досвід, адже наша війна — непересічна, тому ми матимемо унікальний шлях розвитку. Повоєнна Україна має бути забезпечена потужними силами оборони, а не покладатись на партнерів та сусідів на майбутнє, мілітаризована — навчена та підготовлена до такмеду та оборонних дій. ТРО як стратегічна неядерна сила має бути збережена і надалі. Оборонно-промисловий комплекс повинен стати ключовим в економіці, потіснивши аграрний та IT- сектори.
Джерело: Інтерв’ю Чмута “Українській правді”, Тарас Чмут. Якою буде перемога України | Українська візія,
Рена Марутян
Науковиця, докторка наук з державного управління
Тези: На відміну від України, яка йде шляхом формування візії, країна-агресор росія йде шляхом розбудови міфів. ”Одін народ”, “вєлікая культура”, “дєди воєвалі”, “можем повторіть”, “светлоє прошлоє” та інше — все це міфи, які рф обрала як опорну конструкцію своєї політики. Але міф не здатний триматись самостійно, для продовження його життя рф вдається до постійної актуалізації, підсилення “бренду”. Як шлях до подолання чужих міфодизайнів, ми маємо активніше починати будувати власні, розпаковувати старі та руйнувати їх креативом. Наразі відкрито і другий напрям боротьби — американський, до якого українці ще не мали імунітету. Тому маємо створити нові національноцентричні міфи з національними інтересами України.
Джерело: Рена Марутян: Немає суспільств, де люди не піддаються пропаганді, і чарівної пігулки, яка б цього навчила
Валерій Пекар
Підприємець, публіцист і громадський діяч
Тези: Відновлення України — найскладніший і наймасштабніший проєкт на планеті за останні півсотні років. На цьому шляху може чекати три пастки. Перша — суперечливість між власністю та прозорістю (про фінансування та звітність витрачених на відбудову коштів). Друга пастка — співвідношення між відбудовою, євроінтеграцію та модернізацією, які мають відбуватися одночасно, але суперечать одне одному. Третя пастка – пастка виконання: потрібно запакувати тисячі проєктів, нам потрібні десятки тисяч проєктних менеджерів, передусім на місцевому рівні. В усіх трьох випадках результат однаковий – громадянське суспільство. На Заході звикли називати громадянське суспільство “watchdog” – сторожовий пес, що не дає вкрасти чи порушувати. Але в нашому випадку це “sledge dog” – тягловий пес, який робить основну роботу. Перешкодою плану відбудови є такі фактори, як неконсолідованість уряду, відсутність зрозумілої партнерам стратегії та схеми відбудови, відсутність стимулів для інвестицій.
Країні потрібні економічні та урядові реформи, які мають зробити нас зрозумілими для партнерів та захистити інтереси і кошти інших країн, готових сприяти відновленню України на взаємовигідних умовах. Пропозиції є. Сьогодні майже десяток різних груп пише різні версії “плану Маршалла”, найбільш відомі з них вже активно обговорюються — урядовий план United24 та “A Blueprint for the Reconstruction of Ukraine, під яким стоять підписи кількох відомих економістів. Свої версії планів є у Світового банку, МВФ, ЄБРР тощо. Інформування про ці візії, їх розбір та деталізація якісно руйнують російський наратив “Україну покинули партнери”.
Джерело: Підсумки Ukraine Recovery Conference, План Маршалла для України: відкриті питання, Сценарії завершення війни: підсумки форсайту
Лана Зеркаль
Надзвичайний і повноважний посол України, заступник міністра закордонних справ України з 2014 по 2019 р., член координаційної Ради Ukraine Facility Platform
Тези: Нині маємо внутрішні проблеми комунікації між українськими інституціями, урядом та громадою, питаннях прозорості рішень. Економіка України недостатньо артикульована, через що виникають “білі плями” в комунікаціях: громадяни не розуміють передумов економічних змін, потреби партнерств та взаємодій, а уряд не чує потребу у зворотному зв’язку та недостатньо залучає незалежних спеціалістів. Відсутність досвіду реформ негативно позначається на інвестиціях, і для розвитку мікроекономік держава робить наразі недостатньо. Водночас охочих інвестувати в Україну закордоном достатньо, і ми маємо докладати більше зусиль до міжнародної співпраці, вибудувати паралельні зв’язки між громадами та бізнесами, активніше представляти власні інтереси в політиці самостійно.
Партнерська підтримка — мінлива у зв’язку з виборчими системами, що є недоліком демократій і перевагою водночас. Авторитарним режимам легше “довіряти” один одному, бо їхня стабільність забезпечена незмінністю влади, в той час, як демократії постійно перебувають в маятниковому русі від правих до лівих поглядів. Аби стабільність підтримки України ставала незмінною для інших урядів, незалежно від їхніх політичних обрань у майбутньому, ми повинні якісніше доносити свої цінності та пояснювати іноземцям відмінності між нами і росіянами, в тому числі відмінність мови та віри, робити це потрібно простою мовою, зрозумілою, до прикладу, Трампу.
Існує потреба підготовки державних установ до критичних ситуацій. Раніше ми не були до цього готові, але тепер маємо досвід та розуміння того, де державні та комунальні установи є слабкими, швидше модернізовувати застарілі механізми, адже зрештою це все — частина механізму виживання. Заперечення того, що частина наших комунікацій (шляхів постачання ресурсів) неефективна, призводить до болісних втрат благ та ресурсів надалі. Держава має спрямувати зусилля на виявлення проблем та їх якнайшвидше усунення.
Джерело: Зеркаль: червоні лінії України на переговорах – це армія, мова, віра, а не території, “Я б хотіла, щоб в ООН реагували швидше”. Зеркаль — про готовність енергосистеми до обстрілів та боротьбу за ринки ЄС.
Тарас Лютий
Філософ, письменник
Теза: Переконання про те, що нібито без імперської російської величі українці приречені лише на задвірки трайбалізму, бо неспроможні на індустріальні чи технологічні перетворення, – хибне. Українцям роками замилювали очі чужою величчю, нівелюючи їх досягнення та видаючи “блага” імперії за єдині можливі. Водночас замовчування злочинів та невизнання їх лише множило зло, і зараз необхідно подолати слабкість попередників та проговорити всі збитки та злочини, скоєні росією.
Джерело: блог “Сліпі окуляри”,
Оксана Забужко
Письменниця, філософиня
Тези: Чотири фундаментальні європейські цінності, які має зберігати та розвивати Україна: верховенство права, права людини, розділення світської та духовної влади та місцеве самоврядування. Одна з цілей оборонної кампанії України – кінець доби імперій, закріплення глобалізації зі збереженням унікальностей.
Ймовірно, добре було б втілити ідею “української русистики” — академічного пояснення з української позиції світові про російську культуру того, чого не міг би сказати ніхто інший. Цінність такого ракурсу стала суттєво помітною і нам, і іноземцям з початком повномасштабного вторгнення. Інше поле для розвитку української культурної дипломатії — “м’яка сила” пропаганди, яку Україна як держава майже не застосовувала.
Джерело: Забужко поділилася візією сьогоднішньої Європи під час форуму «Діалоги про Європу» на Закарпатті, інтерв’ю Notre Dame D’Ukraine (2007 р.), Оксана Забужко: про російський імперіалізм, Захід, фемінізм і мовне питання.
Чому важливо підтримувати візіонерів сьогодні?
Валерій Пекар пояснює роль візіонерів на прикладі дисидентів:
“Країна і нація формуються тоді, коли є візія майбутнього, приваблива для суспільства. Без такої візії об’єктивні чинники розпаду призводять просто до колапсу. Світ сповнений уламками колишніх імперій, які так і не стали країнами. Ми стали. За це будемо вдячні, між іншим, і тим, хто сформулював візію України у другій половині минулого сторіччя й доніс її до дня незалежності. Те саме стосується прийдешнього наступного етапу розпаду імперії (сподіваюся, останнього). Нині важливі люди, які формують візії майбутніх нових незалежних держав. Навіть якщо в них нема батальйонів. Поки що. Втім, в когось із них вже є.”
Адже українські візіонери — це не просто мрійники, а люди з чітким стратегічним баченням майбутнього, які здатні реалізовувати інноваційні ідеї та формувати нові можливості для країни. Їхній досвід, натхнення і здатність дивитися далеко вперед роблять їх ключовими гравцями у створенні сталого та прогресивного українського суспільства.
Підтримка та розвиток справжніх візіонерів має стати пріоритетом для держави і бізнесу. Вони — джерело нових ідей, змін, ідеалів, які здатні перетворити Україну на сучасну європейську країну з конкурентоспроможними технологіями, культурними здобутками та високим рівнем життя.
Зрештою, візіонери — стратеги, а отже, знаючи про проблему узгодження візій, фіксації та доопрацювання їх в державі, здатні об’єднуватися в самостійні інформаційні потоки. Прикладом фахової колаборації є проєкт Resurgam, що був на початку приватним блогом Дмитра Корнієнка, а надалі переріс у багатоканальний аналітичний матеріал, у проєкт, що об’єднав людей, які слідкують за подіями у політиці і економіці, що так чи інакше впливають і на хід російсько-української війни. Тепер це не лише спільнота в Telegram, а й YouTube-канал та аналітичний портал, на якому матеріали перекладені кількома мовами. Частина з них вже була опублікована в західних виданнях. Особлива увага — дослідженням, адже це важлива “польова робота”, виконана для Європи з метою побудови нових точок опори. Resurgam — це про відповідальність за матеріал та ґрунтовну доказову базу, на яку можуть спиратись і інші аналітики, і помірно обізнані ентузіасти. Наведені докази стають інструментом руйнації пропаганди та побудови власного убезпеченого медійного простору.
Замість висновків: чи потрібна візія державі
Усі ці думки поважних і визнаних візіонерів формують для українців певний простір для розвитку. Досить цілісний та послідовний, з можливими розгалуженнями і наданням практичних порад. То як користується цим інтелектуальним надбанням держава та чи взяла ці ідеї в оперативний розрахунок?
На державному рівні питання візії опрацьовується колективно. У майбутньому створення екосистеми та забезпечення реалізації стратегії на регіональному, національному та міжнародному рівнях координуватиме Державна агенція з інновацій. Наразі на платформі winwin.gov.ua зібрані для ознайомлення секторальні стратегії та документи, що відображають первинне бачення, підходи й аналітичні припущення щодо розвитку відповідних галузей. Станом на 2025 рік вони не затверджені рішеннями Уряду України та можуть бути уточнені або доповнені в процесі подальшого обговорення й узгодження. То ж мета цього матеріалу — також сприяти відкритому діалогу, залучати зацікавлені сторони та покращувати стратегічне планування у сферах інновацій, цифровізації і розвитку технологічних секторів.
