Недавно зустрів свого однокласника, який вже 10 років живе в Данії. Домовилися випити кави і я запитав його те ж, що зазвичай запитую у черкащан, які виїхали з України:
Що тут має змінитися, щоб ти з сім’єю захотів повернутися назад?
Трохи подумавши він пояснив приблизно так: Там все працює як годинниковий механізм. А тут я не знаю чого очікувати завтра. В Данії я не можу собі навіть уявити, щоб в останній день місяця мені не прийшла на картку зарплата. А в Україні – можу.
Ось на цьому прикладі і давайте розбиратися з питанням безпеки в місті.
ЧАСТИНА ПЕРША: Об’єктивна та суб’єктивна безпека
Щоб впливати на безпеку, варто розрізняти дві великі сфери об’єктивну і суб’єктивну безпеку
– об’єктивну безпеку можна виміряти за кількістю фактів, коли загрози ставали реальністю. Для вимірювання і моніторингу слідкуємо за кількістю таких фактів (злочинів, пожеж, ДТП та інших) і докладаємо зусилля, щоб зменшувати кількість цих фактів у майбутньому.
– суб’єктивна безпека – це відчуття і переконання людей щодо їхньої безпеки. Вимірюється шляхом опитування жителів. Дізнаємося, наскільки люди відчувають себе в безпеці, інформуємо громаду про об’єктивні показники безпеки.
Тепер повернемось до моєї розмови з однокласником. Мій товариш говорить не про конкретні факти, або не називає їх. Можливо, вони були в його досвіді, чи в досвіді близьких йому людей. Але він говорить все ж про власні відчуття, очікування: У нього немає тривоги в Данії і присутня тривога тут. Як цю тривогу зменшити? Протягом досить довгого часу усі сигнали і новини, які він отримує від знайомих і з новин про Україну мають свідчити про те, що у нас уже давно все значно краще, ніж було колись. А для цього треба щоб таких фактів дійсно ставало менше. А ще треба цілеспрямовано насичувати інфополе аналітикою і оглядами тих тем, які формують у людей відчуття безпеки.
Ці два підходи до оцінки безпеки (об’єктивна і суб’єктивна) не взаємовиключні, тобто можуть комбінуватися і це є хорошою практикою.
Гірше, коли в місті застосовується лише один із них.
Найгірше – коли місто не слідкує і не працює над жодним.
Отже, що робити адміністрації міста, яка націлена на розбудову безпечного міста:
- Регулярно (раз на рік) вимірювати параметри безпеки (зокрема, рівень аварійності, захворюваності, злочинності, притягнення до відповідальності і т.д.).
- Регулярно (раз на рік) опитувати жителів міста щодо їхнього відчуття безпеки і загроз в місті. Важливо мати детальну картину в усіх мікрорайонах міста.
- Працювати над покращенням показників об’єктивної та суб’єктивної безпеки (як саме – читайте далі). Суб’єктивна безпека, відчуття безпеки, очевидно, залежить від фактів, показників об’єктивної безпеки і захисту від небезпек.
- Регулярно і масово інформувати громаду про динаміку показників безпеки і безпечності міського середовища.
Стосовно четвертого пункту – дуже важливо, щоб при покращенні рівня безпеки безпекові питання продовжували постійно залишатися в медійному полі.
Ми формуємо відчуття безпеки на основі свого особистого досвіду, досвіду людей, які нас оточують та інформації, яку ми отримуємо.
На суспільну думку і настрої сильніше і швидше впливають не точкові факти, а масова інформація/дезінформація. Запитайте у своїх знайомих журналістів, психологів, маркетологів і вони вам підтвердять: тривожні новини сильніше привертають і утримують увагу, аніж добрі новини. А зменшення кількості тривожних новин дуже повільно формує відчуття безпеки. Тобто, ми за інерцією продовжуємо погано думати про стан безпеки.
Запитайте самі у себе, чи звернули ви увагу на зменшення кількості поганих новин або на відсутність поганих новин про Черкаси (чи про ваш населений пункт, якщо ви не з Черкас).
Чи часто вас відвідує думка типу: “Хм, щось я давненько не чув про вбивства чи пограбування у нашому мікрорайоні”?
А тепер спробуйте згадати 90-ті або нульові. Звичайно, якщо ви можете їх пам’ятати.
Запитайте у своїх батьків, чи зараз жити в Черкасах безпечніше, ніж тоді.
А чи знаєте ви, що в 1995 році в Україні було зафіксовано майже 642 тисячі злочинів, а у 2020 – 335 тисяч. Від року до року цей показник коливається, але тенденція явно йде на зниження злочинності, кількості злочинців і людей, які постраждали від злочинів.
ЧАСТИНА ДРУГА: Точки докладання зусиль
Щоб відповісти на питання ЯК впливати на безпеку і безпечність, нам потрібна більш конкретна класифікація загроз.
Це дає нам точки докладання зусиль, і для цих точок ми можемо напрацювати або запозичити у інших міст конкретні методи та інструменти для підвищення безпеки.
Безпека і відчуття безпеки стосується трьох великих сфер життя:
1. Наявність/відсутність загроз фізичного та психологічного насилля з боку інших людей.
Сюди входять:
1.1. Застосування фізичної сили, холодної чи вогнепальної зброї, сексуальне насилля.
1.2. Вербальна агресія: грубість, лайка, образи, цькування, погрози, шантаж, наклеп, поширення неправдивої інформації, сексуальні домагання, прояви зневаги, пасивна агресія.
2. Наявність/відсутність загроз приватному майну, власності, загрози примусового виселення, загрози втрати джерел доходів і т.д.
Мій однокласник говорить якраз про економічну і правову безпеку, про гарантію і відсутність тривоги щодо доходів і виконання зобов’язань роботодавцем.
Узагальнено назвемо цю група безпекових чинників економічною та правовою безпекою. Її покращення означає надійне виконання зобов’язань усіма учасниками економічних та майнових відносин. І тут нам потрібні інструменти, якими ми можемо впливати на надійність, справедливість та швидкість реагування нашої правоохоронної системи (правоохоронні органи та суди). Цю тему ми зараз детально не розбираємо, хоча дуже кортить.
3. Наявність/відсутність загроз у середовищі проживання.
Тут для роботи виділяємо дві підгрупи:
3.1. Захищеність від стихійних лих (бурі, землетруси, повені, посухи і тому подібне) та інших природних небезпек (небезпечні тварини, рослини, епідемії та інше)
3.2. Захищеність від небезпек людського походження (ДТП, пожежі, інші техногенні катастрофи, екологічні небезпеки, зокрема отруєння повітря, води, ґрунту, продуктів харчування відходами господарської діяльності або речовинами штучного походження).
3.3. Військові загрози, а саме, загрози військового вторгнення та застосування зброї масового ураження.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ: Інструменти впливу на рівні міста
Може здаватися, що для значимих змін за перерахованими напрямками потрібні зусилля на національному рівні. Зміна законів, зміна рівня та надійності відповідальності за порушення законів. Нам може здаватися, що у міста мало інструментів впливу.
Хочу вас завірити і надихнути: завжди можна пошукати і знайти на місцевому рівні дієві способи впливати навіть на питання економічної і правової безпеки.
Не завжди це будуть негайні зміни. Часто великі зміни потребують значного часу. Але шлях точно є. І починати точно можна з себе, зі своєї сусідської спільноти і з громади міста.
Існує універсальна закономірність колективної поведінки: люди копіюють інших людей.
Низка красномовних експериментів показали, що коли люди спостерігають порушення писаних чи неписаних суспільних норм, це провокує їх порушувати ті самі та інші норми.
Наприклад, заміряли відсоток людей, які здійснюють дрібну краіджку з сусідської поштової скриньки в умовах чистого, прибраного під’їзду і в умовах брудного, засміченого під’їзду. В чистому під’їзді вдвічі менше людей піддалися спокусі.
Про цей же ефект свідчить і досить популярна теорія “розбитих вікон”.
Безлад і порушення суспільних норм може розповсюджуватися як епідемія. І боротися з цими явищами теж варто за тими ж принципами, якими ми боремось з епідеміями.
Гігієною та чистотою.
У 2015 році одна із учасниць нашого Інкубатору громадських проектів започаткувала щотижневі суботники на одному з пляжів Митниці. Проект називався “Чиста хвиля” і суть його полягала в тому, що кожні вихідні група волонтерів з 10-20 людей прибирали одну і ту ж ділянку пляжу.
Після першого місяця прибирань ми помітили, що люди стали менше смітити і нам вже немає що прибирати.
Тоді ми зробили наступний крок: викорчували чагарники і нижні гілки дерев, куди люди традиційно приховували сміття, і в яких зручно було збиратися представникам місцевого маргіналітету для вживання найрізноманітніших речовин.
Ще одним кроком було будівництво вуличних меблів і проведення музичних та просвітницьких подій на цій території. Навіщо і які результати?
Ми знали, що одним зі способів підвищення безпеки публічних місць є їх ЗАЛЮДНЕННЯ. Чим більше людей одночасно знаходяться на одній території, тим безпечніше почувається людина в такому середовищі.
Для залюднення територія має бути привабливою і доступною. Тому гілки ми піднімали на рівень людського зросту, щоб під деревами можна було вільно пройти.
Ми знали, що люди менш схильні до порушення норм, якщо за ними спостерігають, або можуть спостерігати інші люди. Тому дуже важливо було підвищити оглядовість простору. Прибравши чагарники та нижні гілки ми прибрали можливість приховати свою негідну поведінку.
Той самий психологічний механізм, доречі, запускає нічне освітлення на вулицях, в провулках і дворах. Тому, зокрема, дуже важливо, щоб вітрини магазинів залишалися відкритими і освітленими. Це додає безпеки і відчуття безпеки.
Наслідком наших зусиль стало те, що через декілька місяців літа наш “підшефний” пляж перетворився на пікнікову зону. Звідти пішли маргінали.
Зараз, через 6 років, ця територія знаходиться в значно кращому стані вже без наших зусиль. Звичайно, люди перестали смітити. Але тих гір сміття, пляшок і шприців ви там уже не знайдете.
Отже, універсальні правила нарощення безпеки через психологічні механізми:
- Залюдення публічних просторів
- Оглядовість, освітленість
- Очистка міського простору від прикладів і наслідків порушення писаних і неписаних норм. Сміття та графіті мають зникати миттєво.
Така “міська гігієна” суттєво знижує загрози, які залежать від виконання людьми супільних норм.
