Декілька років тому, коли в Черкасах розроблялась міська програма розвитку підприємництва, ми почали занурюватися глибше у теми економіки міста та економіки громади. Щоб краще самим розібратися і щоб можна було ділитися цими знаннями зі спільнотою.
Цей матеріал, як і матеріал про безпеку в місті — буде оглядовим. Ми окреслимо теми, важливі для якісного і повного розуміння економіки міста. За бажання — ви зможете їх досліджувати самостійно. А якщо завдяки вашій підтримці нам вдасться стабілізувати випуск цього Вісника, то теми про економіку міста перетворяться на постійну рубрику.
Почнемо із важливого застереження: коли вам пропонують прості рішення економічних проблем міста, скоріше за все вами маніпулюють. Або від незнання, або від бажання сподобатися.
Місто — дуже складна система, де все взаємопов’язано з усім. Доречно вважати місто чимось на зразок живого організму.
І будь-які рішення, що впливають на економіку міста — це як таблетки. Можуть допомогти, але обов’язково є побічні ефекти. Гарантовано. Обов’язково є якесь «АЛЕ».
Іноземні інвестиції створюють в місті робочі місця, АЛЕ краще, щоб це були місцеві інвестиції, тоді прибутки не виводяться з міської економіки.
Експорт товарів і послуг створює притік коштів в міську економіку, зростання підприємств і збільшення кількості робочих місць з хорошою зарплатою, АЛЕ здатен провокувати підвищення цін.
Імпорт, завезення товарів та послуг в місто вимиває гроші з міської економіки, АЛЕ підвищує якість життя за рахунок споживання тих благ, які в місті не виробляються.
Зниження податків покращує самопочуття бізнесу, АЛЕ зменшує надходження до міського бюджету та обмежує можливості міської ради вирішувати соціальні питання.
Зростання безробіття робить населення бідним і провокує зниження заробітних плат, АЛЕ створює місту конкурентну перевагу в очах іноземних інвесторів.
Коли населення міста багатшає, то якість його життя росте, АЛЕ це також провокує зростання цін і витісняє цілі групи людей в зубожіння. У найбагатших містах світу найбільше жебраків.
Коротше кажучи, все складно. Але розібратися точно можна і обов’язково треба. Бо процвітають лише ті міста, де громада і її лідери освоїли науку збалансованого економічного управління.
Іноземні інвестиції створюють в місті робочі місця, АЛЕ краще, щоб це були місцеві інвестиції, тоді прибутки не виводяться з міської економіки.
Експорт товарів і послуг створює притік коштів в міську економіку, зростання підприємств і збільшення кількості робочих місць з хорошою зарплатою, АЛЕ здатен провокувати підвищення цін.
Імпорт, завезення товарів та послуг в місто вимиває гроші з міської економіки, АЛЕ підвищує якість життя за рахунок споживання тих благ, які в місті не виробляються.
Зниження податків покращує самопочуття бізнесу, АЛЕ зменшує надходження до міського бюджету та обмежує можливості міської ради вирішувати соціальні питання.
Зростання безробіття робить населення бідним і провокує зниження заробітних плат, АЛЕ створює місту конкурентну перевагу в очах іноземних інвесторів.
Коли населення міста багатшає, то якість його життя росте, АЛЕ це також провокує зростання цін і витісняє цілі групи людей в зубожіння. У найбагатших містах світу найбільше жебраків.
Коротше кажучи, все складно. Але розібратися точно можна і обов’язково треба. Бо процвітають лише ті міста, де громада і її лідери освоїли науку збалансованого економічного управління.
Власне, це і є майже вичерпний перелік тем, з яких складається багатство міста: експорт, імпорт, інвестиції, споживання, податки, заробітні плати, прибутки, інфляція робочі місця, якість життя.
Хочемо процвітати? — Доведеться розбиратися.
ОТЖЕ, МІСТО — ЦЕ ЖИВИЙ ОРГАНІЗМ
Порівняння трохи банальне і не дає ясності, що робити. Зате дає деякі важливі підходи.
По-перше, в організмі все досить складно взаємопов’язане. Уявляємо, що місто — це жива істота, в якій люди, сім’ї, підприємства та інші організації — це клітини, живі тканини і органи. Все це пов’язане між собою складними зв’язками. Тому ми кажемо, що місто — складна система. І тому, при прийнятті рішень на рівні міста важливо уважно прораховувати, які наслідки це матиме для усіх підсистем. І не поспішати з рішеннями.
По-друге, організм досить добре саморегулюється. Тому часто кращим рішенням буде просто нічого не чіпати, щоб не поламати те, що вже працює. Це також означає, що навіть при дуже поганому управлінні місто не помре, або, принаймні, помиратиме достатньо довго, щоб громада міста встигла поміняти непрофесійних керманичів. Головне, щоб громада могла відрізнити професійних від непрофесійних. А для цього треба розбиратися в причинах економічних явищ і наслідках економічних рішень.
По-третє, оздоровлення організму — часто неприємний процес. Ліки часто бувають гіркими. Тренування, розвиток організму відбувається через напругу і біль. Тому дуже важливо, щоб громада міста розуміла, що для економічного оздоровлення часто доводиться чимось жертвувати. І не варто одразу розпинати своїх обранців у міськраді за прийняття некомфортних рішень. Можливо ті рішення націлені на оздоровлення. А можливо то дійсно нерозважливі рішення і треба своїм депутатам доступно пояснити їхню роль у нашому житті.
ЖИТТЯ — ЦЕ ОБМІН
Організм здатен жити і розвиватися тільки якщо відбувається правильний обмін з зовнішнім середовищем і обмін всередині організму.
Отже, щоб місто жило обов’язково щось в нього має потрапляти ззовні і щось з міста має виходити назовні, в інші міста та країни, в природне середовище (в повітря, у воду, в ґрунт). Часто саме торгівля, обмін ставав причиною заснування давніх міст.
В економічних відносинах ми говоримо про товарно-грошовий обмін, торгівлю.
Щоб місто багатшало, треба, щоб в місто затікало більше «багатства», ніж витікало. Щоб воно осідало, але не руйнувало внутрішні баланси. Місто має розвиватися пропорційно. І з більшістю дисбалансів міський організм здатен впоратися без жодного втручання, АЛЕ в деяких випадках треба включати мозок і волю управлінської підсистеми, бо є проблеми, які самі по собі не вирішаться.
ЛАНЦЮГОВІ РЕАКЦІЇ АБО КОЛА НА ВОДІ
Ще одна аналогія, яка спадає на думку, коли намагаєшся уявити і описати, як працює економіка міста — це кола на воді.
Додаткові гроші, які потрапляють в економічну систему міста, розходяться по ній хвилею витрат і доходів, яка поступово згасає.
Ось ви заробили додаткові гроші, пішли і витратили більше, ніж зазвичай, значить декілька людей у вашому місті заробили більше ніж зазвичай і теж можуть витратити більше. Хвиля «багатства» розтікається в усі боки від місця, куди залили «додаткові» гроші.
А якщо ці «додаткові» гроші потрапили до людини заощадливої, тоді це додаткове багатство осідає у людини в заначці і далі не розтікається по економічній системі. А якщо заначка робиться на банківському депозиті, то банк знову пускає ці кошти в обмін і ваші додаткові заробітки знову в грі.
З уявлення про обмін і про ланцюгові реакції доходів і витрат легко дійти до наступного висновку:
ЯКЩО ВИ НІЧИМ НЕ ТОРГУЄТЕ, ТО ХВИЛІ ДОХОДІВ ДО ВАС НЕ МОЖУТЬ ДІЙТИ
Є цілі прошарки населення, які нічого не продають. І якість їхнього життя залежить тільки від того, чи підтримують їх їхні близькі і чи суспільство, громада, хоче і може взяти на себе зобов’язання фінансово підтримувати таких людей.
Хто у нас бере мінімум участі в обміні товарами/послугами/грошима? Наприклад, пенсіонери, державні службовці, військові, вчителі, студенти, люди, які втратили можливість працювати. Усі вони мають жорстко фіксовані доходи. І їх доходи майже не залежать від вливання додаткових коштів в економіку міста. І тут доводиться регулювати вручну. Центральна влада фіксує пенсійні виплати, стипендії, мінімальні заробітні плати, соціальні виплати. Керівники міста встановлюють зарплати працівникам міської адміністрації та деякі соціальні виплати.
Через ручне регулювання тут постійно трапляються два крайні дисбаланси. Або ці фіксовані доходи вищі за нормальні для громади. І тоді починається боротьба за посади та статуси. З’являється простір для корупції, бо відбувається купівля посад чи статусів, а в громаді з’являється невдоволення через відчуття несправедливої винагороди.
Або ж ці фіксовані доходи нижчі за нормальні. В таких умовах ми починаємо якось підрегульовувати. Батьки підтримують дітей-студентів, студенти починають підробляти, діти підтримують своїх батьків пенсіонерів, пенсіонери теж стараються підзаробляти. Якщо можуть. А якщо ні, то опускаються в крайню бідність.
На цій дещо сумній ноті доведеться завершити цей матеріал. Тема точно потребує доповнення та розширення. А тому у наступних матеріалах — продовження.
