Мова завжди була дзеркалом суспільства, адже саме через слова ми описуємо світ, визначаємо його сенси й закріплюємо політичні ідеї. Але саме слова, мова, як семантичні конструкції, лежать в основі деформації реальності. Тоталітарні режими в боротьбі за своє імперське панування перш за все змінюють мовний код, коли слова перестають передавати істину й набувають інших значень, таких, що вигідні системі. Адже якщо «свобода» вже не означає свободу, а «мир» не означає відсутність війни, то людина втрачає здатність розпізнавати зло й називати його злом. Розглянемо семантичний аспект сучасної російсько-української війни крізь призму досліджень українського політолога, воєнного журналіста Дем’яна Шевка.
Підміна значень звичних слів виникає внаслідок семантичної окупації, що встановлює контроль над тим, як ми називаємо ті чи інші речі. Формується штучна мовна система, де слова існують не для відображення реальності, а для її викривлення, або ж формування нової реальності – такої, що вигідна агресору. В результаті, створюється світ, у якому імперська влада виглядає природною, а насильство — виправданим, суспільство ж поступово перестає бачити правду, бо слова більше не означають те, чим вони є. Такий резу
Російська мова війни функціонує як замкнена семіотична система, у якій значення слів майже не співвідноситься з реальністю. Вона існує сама в собі, спираючись не на факти, а на внутрішні повтори й зв’язки. У цьому мовному просторі постійно звучать одні й ті самі маркери — «вєлічіє», «пабєда», «врагі». Але за цими словами немає зображення реального світу, немає правди про те, що відбувається. Будь-яке поняття, яке не вписується у затверджений мовний код, автоматично оголошується чужим, ворожим, небезпечним.
Науковці у сфері семіотики довели, що значення слова не є сталим, його можна змінити, і тоді вся мовна система починає працювати інакше. Те, що ще вчора означало визволення, сьогодні може стати окупацією, а окупація — визволенням. Коли один центр — держава, медіа чи алгоритм — бере під контроль мовні коди, звичайні слова перетворюються на носії прихованих ідеологій.
Так виникає інша мова, у якій речі означають не те, чим вони є:
свобода стає «хаосом»,
демократія — «загрозою»,
братерство — «підкоренням»,
насильство — «захистом»,
вторгнення — «миротворчою місією»,
колонізація — «історичною справедливістю» тощо.
У цій системі навіть геополітичні поняття змінюють сенс: НАТО постає як «загроза», Україна — як «ворог», а Захід — як «занепад».
У процесі семантичної окупації пропаганда поступово змінює спосіб мислення людей. З часом вони втрачають первинне розуміння слів і починають сприймати їх інакше. Так, наприклад, «фашизм» перетворюється на універсальне маркування будь-якого опонента Кремля, незалежно від реальних ідеологічних позицій, «мир» означає не відсутність війни, а контроль, «безпека» — не стабільність, а підкорення, «свобода» — не право, а загроза, що «розхитує державу». Коли імперія називає війну «спецоперацією», мільйони людей повторюють це слово, уникаючи самого поняття «війна». І саме ця підміна дозволяє владі приховувати правду, формуючи світ, де насильство не називається своїм ім’ям.
У системі мовної маніпуляції слова перестають бути носіями значень і перетворюються на тригери. Вони викликають яскраві емоції — страх, гордість, агресію — і закріплюються не аргументами, а постійним повторенням. Зрештою, слово стає кнопкою, що керує поведінкою, а не відображає реальність. У цій логіці народжуються й нові слова, які на перший погляд здаються невинними, але насправді виконують функцію приховування та пом’якшення жорстокості. Так, слово «ядерка» виглядає як звичайне розмовне скорочення, проте його зменшувальна форма робить страшне (ядерну зброю) безпечним і навіть лагідним. Подібно до «ювелірки» чи «водочки», воно створює ілюзію чогось буденного, позбавляючи сенсу смертельної загрози. «Нєжданчік» – назва російської ракети – іронічне, майже дитяче слово з відтінком пестливості перетворює жорстокість на щось кумедне й невинне. «Разрушка» — зруйноване житло на окупованих територіях, яке постає як товар на ринку нерухомості, перетворює трагедію на комерційний ресурс. Такими прийомами насильство одягається у лагідну форму, а змінені значення слів не просто приховують злочини, а й їх переозначують. Війна починає подаватися як гра, економічна пригода чи навіть естетичний досвід, без відчуття провини за вбивства та руйнування, а слова легітимізують насильство, роблять його буденним та прийнятним.
Російська пропаганда діє за простим правилом: повторюй достатньо довго, і реальність підлаштується. Постійне тиражування одних і тих самих слів створює нову мовну карту, у якій люди починають мислити нав’язаними категоріями. Так формуються своєрідні «словники іншого» — терміни, в яких закріплюється не істина, а вигідні імперії смисли, які поступово витісняють первинне значення слів і змінюють спосіб бачення реальності. Достатньо пригадати такі слова, як «хохол», «малоросія», «бандерівці», «укри»…. — це приклади повного семантичного зсуву, коли первинний сенс зникає, а на його місці виникає інше тлумачення, щоби формувати площину приниження. Такі слова більше не описують реальність, а виконують функцію маркування, закріплюючи нерівність і створюючи мовний простір, у якому українець ніколи не може бути рівним росіянину.
Поряд із війною за незалежність, території та виживання української нації точиться ще одна — війна за мову. Це боротьба за повернення словам їхнього справжнього значення, за право не жити у світі, створеному чужими словами та сеансами, а можливість розпізнавати добро і зло і називати їх справжніми іменами.
