Для Черкас, як і для будь-якого іншого міста, вкрай важливо повернути назад городян, які евакуювалися. Саме люди роблять місто процвітаючим і економічно, і культурно. Ми ще будемо про це говорити в рубриці «Економіка міста».
Люди вільні обирати, де їм жити, тому дуже важливо зрозуміти як люди приймають рішення про переїзд і повернення додому. А тоді у міської влади з’являється можливість створити умови, які спонукатимуть черкащан до повернення. Скористається муніципалітет цією можливістю чи ні — це вже інше питання.
Щоб розібратися з мотивами людей поїхати, залишитися і повернутися додому — ми провели опитування серед людей, які евакуювалися з усіх регіонів України в інші країни (біженці) та в межах України (внутрішньо переміщені особи або ВПО).
Ось результати:
Чи планують українці повертатися додому і коли
Більше половини людей ще не знають коли будуть повертатися додому (51,4%).
Більше третини людей планують повернутися додому протягом 2022 року (36,1%).
Лише 12,5% розглядають можливість не повертатися додому. При чому, це переважно люди, які переїхали в інші міста України, а не за кордон.
Чому українці не повертаються
Більшість опитаних (87,5%) не повертаються додому через активні бойові дії. Фінансова нестабільність — на другому місці серед факторів, які утримують від повернення (36,1%). Майже чверть респондентів відмічають, що там, де вони зараз, їм комфортніше, ніж вдома (23,6%). 15% людей нема куди повертатися — їх домівка або зруйнована, або під окупацією.
Звідси одразу вимальовуються напрямки державного та муніципального впливу: Перемога і закінчення війни, убезпечення населення в більш віддалених від фронту населених пунктів від ракетних ударів, фінансова підтримка та допомога з працевлаштуванням, забезпечення тимчасовим та постійним житлом.
Чи задоволені українці умовами проживання в приймаючих громадах
61,1%, — сказали однозначне «так». 25% — невдоволені умовами. Решта тимчасово або умовно задоволені.
Найчастіша причина невдоволення — дороге житло. Тобто знову приходимо до двох ключових чинників, над якими слід працювати громадам: житло та доходи.
Що подобається в приймаючих громадах
Тепер дивимось, що ж такого привабливого знаходять люди у своїх нових громадах. П’ятірка найбільш привабливих речей для переселенців на новому місті виглядає наступним чином (люди могли обирати декілька варіантів відповіді):
- безпека в громаді (65,3%)
- дороги/тротуари та транспортне сполучення (по 47,2%)
- культурне життя (41,7%)
- доступність освіти (25%)
- низький рівень корупції та ситуація з робочими місцями в громаді (по 22,2%)
Цікаво було порівняти відповіді людей, які виїхали за межі України та тих, хто евакуювався в інші регіони країни.
Серед тих, хто виїхав за кордон топ-3 речей, які подобаються:
- ситуація з безпекою в громаді (69,4%) Такий же відсоток високо оцінили дороги та тротуари.
- транспорт (58,3%)
- культурне життя (56,6%)
Серед тих, хто переїхав в межах України трійка речей, які найбільше подобаються:
- безпека в громаді (58,3%)
- транспорт (33,3%)
- культурне життя (27,7%)
Помітно, що люди, які виїхали за межі України, частіше обирали одразу багато пунктів, які їм подобаються в приймаючій громаді. Ті ж, хто переїхав в інші регіони України частіше обирали один-два варіанти відповідей.
Що НЕ подобається у приймаючих громадах
Набільш негативно у приймаючих громадах люди оцінюють:
- ситуацію з робочими місцями (45,8%)
- роботу центрів надання адміністративних послуг (26,4%) та
- транспорт (19,4%)
Майже 30% людей все цілком влаштовує.
При цьому негативний рейтинг для осіб, які виїхали за межі України дещо відрізняється від того, що не подобається ВПО.
Українцям за кордоном найбільше не подобається:
- робота центрів надання адміністративних послуг (36,1%)
- ситуація на ринку праці (30,5%)
- робота транспорту (16,6%)
Українцям, які евакуювалися в інші регіони України, найбільше не подобається:
- ситуація на ринку праці (52,7%)
- дороги (25%)
- робота центрів надання адміністративних послуг (19,4%)
Що б ви порадили зробити представникам вашої територіальної громади в Україні, щоб вона стала більш привабливою для життя і повернення?
Перше і найбільш пріоритетне побажання можна сформулювати коротко: перемогти, закінчити війну
Безпека, відсутність обстрілів, збереження рідних міст під українською владою та звільнення окупованих територій — це лейтмотив побажань опитаних українців.
Були також дуже конкретні побажання, які ми б хотіли донести до керівництва кожної громади, адже їх втілення — це ті кроки, які роблять громади процвітаючими та привабливими:
1. Сприяти економічному розвитку: залучати інвестиції, підтримувати малий і середній бізнес, податкові пільги для нових підприємств, створювати нові робочі місця та збільшувати заробітні плати, лібералізувати ринок землі
2. Розвивати культуру і освіту: сприяти популяризації української мови і витісненню російськомовного контенту, розвивати неформальну (поза офіційними навчальними закладами) освіту, покращити фінансування навчальних закладів, шкіл в селах, для того, щоб вчителям хотілось ходити на роботу і вчити підростаючу націю; зосередити зусилля на патріотичному вихованні
3. Розвивати інфраструктуру: Повна відбудова зруйнованих під час війни міст. Облаштування бомбосховищ. Ремонти доріг, тротуарів, парків. Транспортне сполучення між селами і містами.
4. Здійснювати соціальні та політичні реформи: створювати можливості для дітей і юнацтва (табори, групи продовженого дня, програми зайнятості в громадському житті для молоді), провести реформи судів та правоохоронних органів, обмежити в правах осіб та організації, які просувають про-російські наративи.
5. Поліпшити управління громадами: знищити корупцію, працювати на громаду, а потім на себе, «жити» громадою, душу вкладати в розвиток громади, як у власний будинок, насамперед думати про те, що тут і зараз живуть люди — думати про них, а не про власне збагачення, залучати громадськість та громади до управління містом — проводити опитування, інформувати про діяльність органів місцевого самоврядування, залучати до прийняття рішень.
Дослідження проводиться в рамках проекту «ПОВЕРНЕННЯ ДОДОМУ: як українські біженці та внутрішньо переміщені особи можуть допомогти своїм громадам змінитися на краще», що фінансується Європейським Союзом в межах Стипендіальної програми для лідерів громадянського суспільства країн Східного партнерства.
Ця публікація відображає позицію авторки дослідження і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
