Дуже важливо, щоб цей текст не спровокував хвилю пошуку і розгону зради. Тому я одразу озвучу свою позицію і пропозицію: Давайте спочатку всі гуртом переможемо, а потім будемо розбиратися між собою. Але обов’язково треба буде розібратися, бо…
Ви задавали собі питання, заради чого ми платимо зараз таку ціну?
Заради чого ми зараз помираємо і убиваємо?
Так, ми чули стандартні відповіді:
– Ми захищаємо нашу свободу
– Ми захищаємо наш дім, наші сім’ї, наших дітей
– Ми захищаємо Україну
Ми не для того платимо зараз таку ціну, щоб потім знову … ЩО?
Від чого ми тепер просто зобов’язані очистити Україну? А Черкаси?
На що з довоєнного життя ми тепер просто не можемо погодитися?
Бо якщо це не поміняти, то будемо відчувати, що всі наші жертви — марні.
Я задав це питання у себе на Фейсбук сторінці. Усі отримані відповіді можна згрупувати:
Люди прагнуть безпеки
Люди прагнуть справедливості
Люди прагнуть поваги до себе і до інших людей
Люди хочуть жити в красивому місті
Люди хочуть професійного міського управління
Ви можете доєднатися до цього опитування ось тут:
І тут звертаю вашу увагу на дуже тонкий і важливий момент: усі ці бажання і прагнення не нові. Люди озвучували їх і до великої війни. Але одне діло озвучувати, а інше діло брати на себе відповідальність, іти і робити. І заборонити собі втомлюватися поки справу не зроблено.
Для цього треба дуже сильний внутрішній імпульс і воля до перемоги.
І ось тут найважливіше питання: Чи ця велика війна змінить нас аж настільки, щоб після неї ми змогли змінили свої міста, села, а так і всю Україну?
Чи ця війна робить нас сильними, наполегливими, нетерпимими до того, що десятиліттями псує нам життя? До того, що робить з України країну, в якій багатьом не хочеться жити, з якою не хочеться мати справ?
Бо якщо все повернеться до того стану, в якому ми були до великої війни та і зараз перебуваємо, то виходить що ми захищаємо саме цю Україну. Ми захищаємо одну з найбідніших і найкорумпованіших країн Європи. Ми захищаємо всю країну, не фільтруючи. Тому ми захищаємо також і продажних суддів, і хамовитих державних службовців (продавців, кондукторів, лікарів), і високопосаджених відкатчиків, і контарбандистів. Перелік можете продовжити самостійно.
Так, ми маємо запит на зміни, але чи змінимося ми самі настільки, щоб ми більше не змогли терпіти несправедливість та неповагу. Так само як ми не можемо терпіти і допустити панування загарбника на нашій землі. Щоб ми заборонили собі ходити легкими і швидкими шляхами побутової корупції, байдужості до безладу і присвоєння чужого. Щоб ми почали ходити важкими, але правильними шляхами непримиренної боротьби з хабарниками та крадіями, з любителями швидкої наживи, яким байдуже на інтереси та потреби інших співгромадян.
Світ закохався в Українців, світ зачарований нами. Як зробити, щоб він не розчарувався
Зараз найважливіший момент нашої новітньої історії. Момент нашої слави і момент нашого випробування, екзамену.
Ми вже здивували світ.
Світ вже закохався в Україну і Українців.
Принаймні, вільний, демократичний світ.
Народи вийшли на свої майдани, щоб показати нам і своїм політикам, що вони на боці правди, на боці України. І навіть найнепоступливіші політики мусять робити кроки назустріч нам. Бо так працює демократія: народи вимагають – політики або роблять, або ідуть геть.
І ось ми маємо шанс розвинути ці відносини між нашими народами до таких висот, на яких ми ще ніколи не бували. Та для цього обов’язково треба очиститися від тих ганебних явищ, які завжди тримали іноземців на безпечній відстані від нас: обман, беззаконня, незахищеність їхніх прав у нашій правоохоронній системі.
І ось настане день, закінчиться війна…
Ми повернемось додому. З фронтів, з евакуації, з жахів, які розгорталися навколо нас і всередині нас. Повернемося не всі. Не одразу. Не повністю. Хтось у старий свій дім, хтось у новий. Але точно повернемось.
І наш іспит продовжиться. І буде він і простим і складним водночас. Простим, бо це вже не буде питання життя і смерті. Це буде питання “всього лише” гідного чи негідного життя, достойного чи недостойного, якісного чи неякісного. А складним, бо здавати цей іспит часто доведеться сам на сам, поряд не буде побратимів, які підкажуть, підтримають або утримають від дурниць. Які скажуть: не давай ти того хабаря, давай краще посадимо хабарника. Не кради, давай краще разом заробимо і купимо те, що тобі треба. Не голосуй за тих продажних нікчем, давай краще навчимось цій новій справі, створимо свою партію і будемо міняти наше місто, нашу країну на цьому фронті. Не чекай змін, роби зміни, ставай змінами, які тобі потрібні.
Військове і волонтерське братерство обов’язково розпадеться як тільки закінчиться війна. І доведеться самостійно будувати нові братерства. Навколо нових задач, нових цінностей. І доведеться боротися і ризикувати. Інколи навіть життям.
Перефразую одного з науковців: немає жодної природної причини, по якій країни самі собою ставали б демократичними, багатими та вільними. Рухатися в цьому напрямку — це повсякденний вибір і повсякденна боротьба багатьох людей.
Як думаєте, ми вже достатньо сильні для цього ривка? Впораємось цього разу?
