У вас бувало таке, коли навколо вас починає вигулькувати в різних ситуаціях тема, на якій ви зосереджені в даний момент? Наприклад, варто замислитися про купівлю велосипеду, як всі велосипедисти міста ніби починають вибудовувати свій маршрут так, щоб проїхати повз вас і продемонструвати свого “коня”. Зараз я думаю про різнотрав’я в місті, а завбачливий Всесвіт підкидає мені квіточки скрізь, куди я не кину оком. Вчора, приміром, це сталося при перевірці доньчиної домашки: вона переписувала текст про те, як українці люблять природу, травичку і квіточки, як ця любов зробила націю в цілому поетичною та романтичною.
І що я вам скажу: це так сильно контрастує з тим, що я з’ясувала, досліджуючи досвід українських міст у впровадженні різнотрав’я в міський ландшафт!
Ідея вирощувати польові квіти на клумбах і газонах міст не є новою, і я не придумала її самостійно. Все почалося з навчальних візитів в Польщу, де я побачила як це буває. Потім мені трапилися в соцмережах дописи на цю тему. Врешті, я зацікавилася різнотрав’ям настільки, щоб цілеспрямовано почати вивчати закордонний досвід та стан речей в Україні.
Як воно за кордоном, я писала в своїх попередніх блогах. Настала черга неньки. І тут мушу визнати, що в Україні все грусно(
Тема різнотрав’я є сезонною. Весною я побачила, що зразу в декількох містах України були зареєстровані петиції громадян, які пропонували косити газони рідше та вирощувати на них більш стійкі рослинні культури. Аргументація – аналогічна тій, яку я узагальнила в своєму найпершому дописі “5 причин легалізувати різнотрав’я”.
І ось моє дослідження добігає кінця. Я перевірила стан розгляду цих петицій та з’ясувала, що деякі з них навіть не набрали достатньої кількості голосів на підтримку (Київ, Львів, Кропивницький).
В інших містах представники міської влади, не чекаючи петицій, відреагували в дусі: “газони типу “бур’яни по коліно”, як у Берліні, – не для нашого міста” (Вінниця).
І навіть там, де мешканці підтримали ідею – в Рівному – і владці пообіцяли у посушливі періоди обмежить косіння газонів ручними мотокосами, застосовуючи газонокосарки з дотриманням відповідної висоти покосу, нічого не зробили.
Важко визначити, яка тому причина. Проте не варто очікувати бодай якихось централізованих рішень від органів місцевої влади, які повинні дотримуватися у своїй діяльності українського законодавства. А воно невблаганно вимагає регулярного скошування трави заввишки більше ніж 10 сантиметрів
То що? Все погано? Гасіть світло, кіна, тобто різнотрав’я, не буде?
На щастя все не так сумно.
Як не дивно, але позитивний приклад я знайшла у Києві, де петиція про обмеження скошування трави не набрала навіть десятої частини необхідних підписів – лише 958 голосів. Для багатомільйонного міста це, погодьтеся, жалюгідна статистика.
І ще більш дивним (для мене) є те, що джерелом оптимізму виявилося комунальне підприємство.
КП по УЗН Оболонського району у Facebook показало, який “килим із суміші різнотрав’я, на відміну від звичних… газонів дуже природний, ароматний і надзвичайно грайливий” виріс в парку Наталка.
Цей приклад підтвердив моє відчуття, яке формувалося, поки я досліджувала тему: різнотрав’я на українських газонах має майбутнє, якщо буде достатньо локальних ініціатив. Польові квіти в міському ландшафті повинні спочатку завоювати своє місце в серцях мешканців, ідея має “прорости” в голові. А вже потім (але це не точно)) вона може бути закріплена в нормативних актах.
Алла Скрипнік
ГО “Промолодь”
*вперше опубліковано на сайті 18000
